Сім ознак кризи трьох років

\

НЕГАТИВІЗМ

На ВСІ пропозиції дорослих дитя свідомо відповідає відмовою.

УПЕРТІСТЬ

Маля наполягає на чомусь лише тому, що він сам це запропонував.

НЕПОКІРНІСТЬ

Маля раптом повстає проти звичайних справ, які раніше виконував без проблем. Категорично відмовляється умиватися, гуляти з собакою.

«Я – САМ!!!»

Тепер завжди на перший план виходить те саме до болю знайоме «Я сам!». Він прагне робити сам все, що вміє і не вміє. Бідну маленьку людину роздирає внутрішнє протиріччя: і сам не можу, і просити дорослих не можу.

ПРОТЕСТ, БУНТ.

Маля зі всіма йде на конфлікт, причому батькам здається, що він злісно знущається з них.

Демонстративно ламає іграшки, вивертає косметичку і малює кращою маминою помадою по стінах. Тим самим він нагадує: «Я тут головний!».

ДЕСПОТИЗМ І РЕВНОЩІ.

- «Я сказав, що папа сидітиме на цьому стільці, а не в кріслі!»

Спробуй папа пересісти — істерика! Якщо в сім’ї є інші діти, маленький деспот на зло викидатиме їх іграшки, зіштовхуватиме «суперника» з маминих колін.

Важливо відрізняти нормальні проблеми зростання від капризів маляти, пов’язаних з нестачею маминого кохання і тепла.

ЯК ПОВОДИТИСЯ БАТЬКАМ, ЩОБ ПЕРЕМОЖЦЯМИ ВИЙШЛИ ВСІ?

Змінити тактику і стратегію спілкування з дитиною:пора визнати, що він дорослий (ну майже!), поважати його думку і прагнення до самостійності. Не треба робити за дитину те, що він може зробити сам.

Постійно пропонувати вибір(або ілюзію вибору — така ось хитрість на благо всім). Скажімо, мама знає — пора на прогулянку, і пропонує: «Ваню, ми гуляти підемо пішки по сходинках або на ліфті?». (Варіанти: у чорній куртці або зеленою? Ти є будеш борщ або кашу? З тарілки з квіткою або машинкою?)

Використовуйте гру при «кризових спалах»:«Дашенька, переведи мене за руку через дорогу, а то мені страшно», «Ведмедик буде дивитися як ти одягаєшся»

Розраховувати, що дитині на все треба більше часу, чим дорослому, адже у нього поки що інший тип нервової системи і ритм життя.Скажімо, мамі треба декілька хвилин, аби одягнутися самій і одягнути маля, але ж він тепер одягається сам — одже починати процес треба на півгодини раніше.

Все це допоможе запобігти істериці.

Та все ж вони неминуче трапляються, причому за законом жанру — на людях.

Що робити тоді?

На ультимативну вимогу говоримо тверде і жорстке «Немає!». І відвертаємося. Головне, зберегти зовнішній спокій і байдужість — як би важко це не давалося. Маля кричить, падає на підлогу, стукає ногами, перехожі осуджуючи дивляться. Доведеться терпіти. Підете на поводі — і істерика стане у дитини звичним інструментом досягнення мети в спілкуванні з батьками.

Якщо маля демонстративно впало в калюжу або на проїжджу частину, беремо дитину, переносимо в безпечне місце і кладемо як взяли — хай там покричить. Доведеться просто почекати, коли буря мине.

Створити приємні перспективи — інколи це допомагає заспокоїти. Наприклад, мама говорить: «Ваня, ти розкричався, тому що дуже хотів поглянути мультик. Але зараз ми підемо купувати хліб і по дорозі купимо фломастери — малюватимемо».

Нарешті маля заспокоїлося і зрозуміло, що метод не працює. Не критикуйте його: «Чого ти кричав, мені соромно, на тебе люди дивляться.». Краще скажіть з гіркотою: «Мені шкода, що ти не стримався.» або «Я така сердита, мені аж кричати хочеться!».